Як розрубити гордіїв вузол, або Про розмежування господарської й адмінюстиції

Незважаючи на численні роз’яснення та листи вищих судів України, питання про розмежування компетенції господарських і адміністративних судів з деяких видів спорів залишається актуальним та подекуди невирішеним. Особливо гостро стоїть це питання у спорах про захист права власності чи користування земельною ділянкою та захист прав інтелектуальної власності. Вирішуючи питання щодо компетенції адміністративних і господарських судів при розгляді того чи іншого спору, необхідно визначитись, зокрема, із суб’єктним складом і суттю позову.

Тет-а-тет

Так, у листі № 3.2.-2005 від 26.12.2005 р. Верховний Суд України (далі – ВСУ) зазначив: «Справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб’єктами суспільства стосовно їхніх прав та обов’язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб’єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб’єктів, а ці суб’єкти відповідно зобов’язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб’єкта. У випадку, якщо суб’єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює вказані владні управлінські функції щодо іншого суб’єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами КАСУ ознак справи адміністративної юрисдикції і, відповідно, не повинен вирішуватись адміністративним судом».

На перший погляд неочевидним, але активно застосовуваним адміністративними судами, коли необхідно відмовити у відкритті провадження в справі у зв’язку з її непідсудністю адміністративним судам, є той факт, що між позивачем і суб’єктом владних повноважень має виникнути так званий тет-а-тет. У цитованому листі ВСУ зазначив: «Необхідною та єдиною ознакою суб’єкта владних повноважень є здійснення цим суб’єктом владних управлінських функцій, при цьому ці функції повинні здійснюватись суб’єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір. У випадку, якщо суб’єкт  у спірних правовідносинах не здійснює вказаних владних управлінських функцій (щодо іншого суб’єкта, який є учасником спору), такий суб’єкт не знаходиться “при здійсненні управлінських функцій” та не має встановлених нормами КАСУ необхідних ознак суб’єкта владних повноважень».

Отже, умовами, необхідними для визнання спору таким, що належить до адміністративної юрисдикції, є, по-перше, спір із суб’єктом владних повноважень, і, по-друге, здійснення владних управлінських функцій таким суб’єктом владних повноважень щодо іншого суб’єкта, який є учасником спору.

Видача свідоцтв на знак для товарів та послуг

Оспорюючи рішення Державного департаменту інтелектуальної власності (далі – Департамент), органа владних повноважень, про реєстрацію знаку для товарів та послуг і визнання недійсним свідоцтва на знак для товарів та послуг, необхідно мати на увазі таке. Особа, яка подає позов про визнання недійсним свідоцтва, незважаючи на те що рішення органу владних повноважень фактично визнається недійсним, звертається до суду за захистом своїх порушених прав інтелектуальної власності, оскільки неправомірна видача свідоцтва іншій особі порушує права законного власника фірмового найменування. Отже, між позивачем та власником свідоцтва існує спір про право, тому фактично відповідачем у цьому спорі є власник відповідного спірного свідоцтва. Більше того, практика показує, що в деяких спорах про визнання недійсним свідоцтв на знак для товарів та послуг позивач взагалі не вказує Департамент у якості відповідача.

У таких випадках Президія ВГСУ все ж таки рекомендує «обов’язково залучати Державний департамент інтелектуальної власності як орган, на який покладено повноваження щодо видачі свідоцтв на знаки для товарів і послуг. Тому у разі, якщо позивачем з таких справ у позовній заяві названий Департамент не зазначено як відповідача, суд має за клопотанням сторони або за своєю ініціативою залучити цей орган до участі у справі як іншого відповідача за правилами ст. 24 ГПКУ».

Таким чином, незважаючи на те що Департамент є органом владних повноважень, який прийняв рішення, що оскаржується, справа про визнання недійсним свідоцтва на знак для товарів і послуг не підлягає розглядові в адміністративних судах.

Земельні питання

Не менш цікавою та остаточно не вирішеною є проблема підвідомчості справ, які стосуються земельного питання. Розглянемо позиції вищих спеціалізованих судів щодо цієї проблеми.

Відповідно до п. 1 інформаційного листа ВГСУ від 21.01.2009 р. «Про деякі питання практики застосування при вирішенні спорів окремих норм процесуального права» «справи в спорах про визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування, якими порушуються права суб’єктів господарювання на користування земельною ділянкою, підвідомчі господарським судам».

Водночас ВАСУ має іншу точку зору. Так, відповідно до п. 2 листа ВАСУ від 21.12.2007 р. «господарським судам не підсудні спори, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції КСУ та адміністративних судів. Оскільки нормами КАСУ (без зазначення будь-яких виключень, в тому числі і щодо земельних правовідносин) передбачено, що спір між юридичними особами та суб’єктами владних повноважень щодо оскарження його рішень розглядається за правилами адміністративного судочинства, він не може бути розглянутий за правилами ГПКУ».

Обґрунтування цієї точки зору міститься далі: «Передумовою виникнення права власності чи користування земельною ділянкою, здійснення інших дій щодо оформлення цього права згідно з чинним земельним законодавством України є рішення органу місцевого самоврядування як суб’єкта владних повноважень. Орган місцевого самоврядування є органом у здійсненні владних управлінських функцій згідно із земельним законодавством у частині надання земельних ділянок у власність чи користування, передачі їх в оренду, і тільки після розгляду таких питань та прийняття відповідних рішень виникають певні зобов’язання та визнання прав, здійснення певних дій щодо виконання прийнятого рішення».

Кожна з вищезазначених позицій має право на існування. Але що робити особі, якій необхідно захистити своє право в суді? Подивимось, що думає з цього приводу найвищий судовий орган у системі судів загальної юрисдикції – ВСУ. Аналіз його судової практики також не дає однозначної відповіді. З деяких рішень ВСУ, які стосуються земельних спорів, випливає, що суб’єктний склад справ і характер правовідносин свідчать про те, що такі справи необхідно розглядати в порядку адміністративного судочинства. Проте існують рішення ВСУ, у яких земельні питання, пов’язані із захистом права власності чи користування земельними ділянками, на підставі рішень владних органів вважаються спором про право, що, своєю чергою, виключає їх розгляд в порядку адміністративного судочинства.

Спитаємо ще раз: що ж робити позивачу?

Мабуть, звертаючись за захистом порушеного права, необхідно враховувати характер спірних правовідносин, прав та інтересів і розуміти: якщо спір стосується права власності або користування земельною ділянкою – це спір про право, у якому відповідач – орган місцевого самоврядування – є не суб’єктом владних повноважень у розумінні п. 1 ч. 1 ст. 17 КАСУ, а рівноправним суб’єктом земельних правовідносин, дії якого спрямовані на реалізацію свого права розпоряджатися землею