Відеоспостереження на робочому місці – стаття Ірини Шевчук у Юридичній Газеті

Відеоспостереження на робочому місці

Встановлення відеокамер на робочому місці повинно мати законну підставу та обґрунтовану мету. Відеозйомка повинна проводитися відкрито, а працівники мають бути належним чином повідомлені про те, що відбувається відеоспостереження. Перше, на що варто звернути увагу – це те, що робоче місце не знаходиться осторонь від особистого життя певної особи.

Згідно з рішенням Конституційного суду України від 20.01.2012 р. №2-рп/2012 (далі – рішення Конституційного суду), де досліджувалися питання про те, що слід розуміти під інформацією про особисте життя, а також чи є збирання, зберігання, використання та поширення інформації про особу втручанням в її особисте життя, особистим життям фізичної особи є її поведінка у сфері особистісних, сімейних, побутових, інтимних, товариських, професійних, ділових та інших стосунків поза межами суспільної діяльності, яка здійснюється, зокрема, під час виконання особою функцій держави або органів місцевого самоврядування.

Тобто можна зробити висновок, що особисте життя – це поведінка певної особи, в тому числі у професійних та ділових стосунках, однак поза межами суспільної діяльності, яка здійснюється, зокрема, під час виконання особою функцій держави або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 32 Конституції України, ніхто не може зазнавати втручання в його особисте й сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України; не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Зазначеним вимогам Конституції України кореспондують положення законодавства України, якими передбачено, що збирання, зберігання, використання і поширення інформації про особисте життя фізичної особи без її згоди не допускаються, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (абз. 2 ч. 1 ст. 302 Цивільного кодексу України); поширення персональних даних без згоди суб’єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише (якщо це необхідно) в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч. 2 ст. 14 Закону України «Про захист персональних даних» (далі – Закон №2297).

Зі згаданого рішення Конституційного суду випливає, що інформація про особисте життя особи – це будь-які відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Якщо проаналізувати зміст Закону №2297, який регулює відносини, пов’язані із захистом та обробкою персональних даних та спрямований на захист права особи на особисте життя, бачимо, що він застосовуватиметься до контексту відеозйомки на робочому місті, адже у світлі положень цього закону йдеться про обробку певних персональних даних працівника.

При цьому обробкою, згідно із Законом №2297, вважається будь-яка дія або сукупність дій, а саме: збирання, реєстрація, накопичення, зберігання, адаптування, зміна, поновлення, використання і поширення (розповсюдження, реалізація, передача), знеособлення, знищення. Тобто факт відеозйомки працівника на робочому місці вже є обробкою персональних даних такого працівника, тобто відомостей чи сукупності відомостей про працівника, який ідентифікований або може бути конкретно ідентифікований.

Крім того, такі персональні дані працівника апріорі є конфіденційною інформацією, оскільки це інформація про фізичну особу.

Враховуючи вимоги, які Закон №2297 висуває до обробки персональних даних, обробка персональних даних про фізичну особу, що є конфіденційною інформацією, без згоди відповідної особи не допускається, крім випадків, чітко визначених законом.

Таким чином, зробити висновок, що відеозйомка на робочому місті – це щонайменше збирання, зберігання та використання інформації про особисте життя фізичної особи, тобто персональних даних такої особи, що може становити недозволене втручання в особисте життя певної особи. Щоб таке втручання було законним, воно повинно відбуватися за згодою відповідної фізичної особи, тобто конкретного працівника.

Що ж мається на увазі під згодою працівника у цьому випадку? Повертаючись до положень ст. 2 Закону №2297, бачимо, що згода суб’єкта персональних даних – це добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, висловлене у письмовій формі або у формі, що дає змогу зробити висновок про надання згоди. Тобто необхідна згода може надаватися у письмовій або усній формі, або бути мовчазною, коли попереджений працівник не висловлює своїх заперечень.

З практичної позиції є очевидним, що з метою уникнення зайвих непорозумінь між роботодавцем, який є володільцем персональних даних, тобто особою, яка визначає мету обробки персональних даних, встановлює їх склад і процедури обробки, та працівником, що є суб’єктом персональних даних, тобто фізичною особою, персональні дані якої обробляються, перевага надаватиметься згоді у письмовій формі.

Альтернативним варіантом буде той випадок, коли у відповідному приміщенні ведеться відкрита відеозйомка та встановлено попереджувальні знаки про відеоспостереження. Тоді може йти мова про мовчазну згоду відповідного працівника. Звісно, камери відеоспостереження та попереджувальні знаки повинні бути видимі. У протилежному випадку можна буде взагалі ставити питання про приховане спостереження, яке забороняється законом, окрім чітких винятків. До речі, приховане спостереження заборонене не лише на робочому місті, а й у громадських місцях.

Однак письмова згода все ж таки залишається пріоритетним варіантом, адже чинний Кодекс законів про працю України зобов’язує роботодавця проінформувати працівника «під розписку» про умови праці (ч. 1 ст. 29 КЗпП), до яких цілком можна віднести відеозйомку працівника на робочому місті.

Повертаючись до того моменту, що відеозйомка на робочому місті є втручанням в особисте життя особи, ми не можемо оминути увагою той факт, що право на приватність особи захищається також ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), де вказано, що кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

За цією статтею Конвенції Європейським судом з прав людини напрацьовано значний масив практики, що стосується як випадків втручання у приватне життя, так і захисту персональних даних працівників. Наприклад, у справі Кьопке (Kőpke) проти Німеччини Європейський суд з прав людини констатував відсутність порушення Німеччиною ст. 8 Конвенції, попри приховане відеоспостереження за працівницею супермаркету.

У цій справі заявниця протягом тривалого часу працювала помічником та касиром у супермаркеті. Роботодавець заявниці у вересні 2002 р. звернув увагу на те, що існують порушення правил обліку у відділі напоїв цього супермаркету. Підозра впала на заявницю та іншого працівника. Для того щоб перевірити свої підозри, роботодавець заявниці, за допомогою детективного агентства, здійснював приховане відеоспостереження відділу напоїв. Камера охоплювала територію позаду каси та площу, що безпосередньо оточувала касу. Детективне агентство зробило відео та вивчило отримані дані. Було складено письмову доповідь з декількома фотографіями з відеозапису, які були надіслані роботодавцю заявниці. На відео фактично містилися докази того, що заявниця за час відеоспостереження вкрала приблизно 100 євро, внаслідок чого її було звільнено.

Стосовно того, чи застосовується ст. 8 Конвенції у такому випадку, Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що оскільки у цій справі запис відео про поведінку заявниці на своєму робочому місці був зроблений без попереднього повідомлення заявниці, отримане відео було оброблене та проаналізоване кількома особами, які працювали на роботодавця заявниці, крім того вказане відео використовувалося у провадженнях з трудового спору, то вказані заходи могли зачіпати право заявниці на приватне життя у значенні п. 1 ст. 8 Конвенції.

У цьому випадку Європейський суд з прав людини вирішив, що національні органи влади дотримали справедливий баланс між правом працівниці на повагу до її приватного життя, інтересами її роботодавця на захист його майна та суспільним інтересом у належному здійсненні правосуддя.

Однак Європейський суд з прав людини у цьому ж рішенні зазначив, що в майбутньому конкуруючі інтереси сторін цілком можуть бути оцінені по-іншому, беручи до уваги те, якою мірою втручання у приватне життя стане можливим завдяки новим, більш складним технологіям.

В іншій справі – Копленд (Copland) проти Сполученого Королівства – Європейський суд з прав людини констатував порушення прав заявниці, яка працювала асистентом ректора коледжу, за ст. 8 Конвенції з тих підстав, що відбувався моніторинг електронної пошти заявниці без належних законодавчих підстав.

Не слід забувати, що Конвенція та практика Європейського суду з прав людини, відповідно до положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», є джерелом права для українських судів під час розгляду справ.

Отже, щоб уникнути скарг на порушення прав працівників та закону можемо порадити роботодавцю отримувати у працівників письмову згоду на відеоспостереження за робочими місцями та робочими процесами. Бажано, щоб у цій згоді містилося роз’яснення про мету відеоспостереження, спосіб його здійснення (наприклад, місце, де розташовані відеокамери), а також порядок обробки, захищення, знищення, доступу до отриманих внаслідок відеоспостереження даних, термін їх зберігання.

Ірина Шевчук,  старший юрист, адвокат АО ENGARDE
Оригінал публікації доступний за гіпер-посиланням: http://yur-gazeta.com/publications/practice/trudove-pravo/videosposterezhennya-na-robochomu-misci.html